Історію не зміниш, але можна зробити так, щоб вона не заважала майбутньому. Я завжди виходжу з цього принципу — як дипломат і як людина. У своїй роботі бачив, як історичні теми перетворюються на політичний інструмент.
У Польщі ми стикалися з емоціями навколо Волинської трагедії. Але я переконаний: ми не можемо бути постійними заручниками минулого. Наше завдання — робити висновки і йти далі.
Представляти Україну в Чехії для мене — честь і виклик водночас. Українсько-чеські відносини мають глибоке історичне коріння: ще за часів Масарика тут формувалася українська інтелектуальна еліта. Сьогодні це партнерство отримало новий вимір — від військової допомоги до гуманітарної підтримки. Чехія має потужний оборонний потенціал, і наша співпраця у спільному виробництві боєприпасів, гвинтівок і набоїв уже реалізується.
Ми цінуємо «Чеську ініціативу» президента Петра Павела, завдяки якій Україна отримала понад півтора мільйона боєприпасів. Але не менш важливо, що частину виробництва ми локалізуємо вдома, створюючи робочі місця і податки для українського бюджету. Це стратегія на майбутнє.
Європейська інтеграція залишається одним із ключових напрямів. Чехія послідовно підтримує наш курс і бере участь у відбудові, зокрема у сферах енергетики, водопостачання та медицини. За її ініціативи Єврокомісія вже схвалила понад 100 мільйонів євро на реконструкцію шести лікарень у Львові, Дніпрі, Києві, Луцьку, Кривому Розі та Рівному. Це конкретна допомога, а не політична риторика.
Моя мета — змінити стереотипне сприйняття українців. У Чехії працюють тисячі лікарів, адвокатів, вчителів і науковців, які щодня доводять, що ми не прохачі, а рівноправні учасники суспільства. Посольство має бути для них не формальністю, а точкою довіри.
Я вірю, що сила України — у спокої, гідності та взаємній підтримці. Нам потрібно шукати не ворогів усередині, а те, що нас єднає. Бо це єдиний шлях, який веде вперед.
